Присвячується 260-річчю першої писемної згадки про село Серебрію Джулинської ТГ (друга частина)
Присвячується 260-річчю першої писемної згадки
про село Серебрію Джулинської ТГ
(друга частина)
Олег САВЛУК
2. Серебрія у XХ-XXІ століттях
Перша світова війна увірвалась у 1914 р. у серебрійські оселі разом із звісткою про мобілізацію. Документально підтверджено, що до лав імператорської армії забрали Пересідлого Гордія, братів Савлуків - Андрія і Тимофія, Чвертка Тита, Чубая Данила, Ярославського Павла.
Більшовицький переворот 1917 р. приніс докорінні змін у життя селян. У Серебрії колективізація почалась із заснування 25.01.1924 товариства «Колос» у складі 28 осіб. Головою обрали бідняка Данила Наконечного. Далі місцеві бідняки-активісти створили колгосп, названий у 1934 р. (в дусі того часу) іменем Косіора (з 1939 р. – імені Калініна).
Серебрія за архівними документами 1923-1924 рр. нараховувала 1286 жителів. Тоді це було одне з найбільших сіл Тернівського району, на 336 дворів і 1372 десятини (1500 га) польової землі.
Сільські церква і школа були зруйновані буремними подіями 1917-1921 рр., а тому навчання в селі взагалі не проводилось. Лише у 1924 р. в приміщенні панських конюшень учителі Панас Чернійчук та Олександр Соболевський розпочали трикласне навчання дітей. Поряд, у селі Тернівка (за 5 км) з 1920 року працювала семирічна трудова школа 2- го ступеня, а в Серединці (за 2 км) – так звана школа-прогресивка. Важливо, що у 1929 році в Серебрії при школі було створено бібліотеку.
Адміністративно Серебрія до 1925 р. залишалась у складі Подільської губернії (Тернівський район), у 1925-1932 рр. входила до Гайсинської і Уманської округ Української РСР, а з 1932 р. була включена до Джулинського району Вінницької області.
Організований радянською владою голодомор 1932-1933 рр. скоротив населення району на 14878 осіб. У Серебрії тоді померло 69 осіб. Найбільші втрати понесли родини Войтовських (10 померлих), Головатюків і Пересідлих (по 9 померлих), Звонських (5 померлих).
Документально доведено, що каток сталінських репресій 1930-х років скалічив долі п’ятьох серебрійчан: Степана Наконечного (1896 р.н.), Олексія Шарпака (1888 р.н.), Максима Коваля (1887 р.н.), Гната Коваля (1888 р.н.), Антона Шарпака (1870 р.н.).
У передвоєнному 1940 р. в Серебрії нараховувалось 308 дворів, в яких проживало 970 мешканців, із них 511 працездатних осіб.
Німецькі війська окупували село наприкінці липня 1941 р.. Серебрію загарбники включили до території “Райхскомісаріату Україна”. Працездатні жителі села повинні були працювали у сільськогосподарській общині, створеній окупантами, а 33 мешканців села було відправлено на примусові роботи до Німеччини.
11.03.1944 війська 52-ї армії 2-го Українського фронту визволили Серебрію і сусідні - Березівку, Серединку і Тернівку.
Двома хвилями мобілізації - у 1941 і 1944 рр. до Червоної армії (РСЧА) було забрано 184 серебрійчан, із них загинули на фронтах німецько-радянської війни 116. Найбільш відомими борцями Руху Опору стали місцеві підпільники Ганна Звонська і Степан Цвігун.
Уже 20.04.1944 розпочалось навчання у сільській школі: у чотири класи було набрано 99 учнів. Завідувачем школи був призначений Ляшенко Є.Н., а учителями - Савлук М.О., Собко Г.Г. і Процик Г.Т..
Головою відновленого у Серебрії колгоспу обрали Савлука П.Г. Відтоді мешканці Серебрії не просто здолали усі повоєнні труднощі, а в наступні десятиліття перетворили свій колгосп на передовий у Бершадському районі (до цього району Серебрія увійшла у 1959 р.).
Під час головування у 1958-1967 рр. Неборачика М.Є. поліпшилась соціальна сфера: нові приміщення отримали школа (завідувачка Савлук М.О.) і будинок культури (завідувач Стародуб В.І.). Трудовою славою овіяли себе серебрійчани у 1970-х рр., за що колектив господарства був представлений у Києві на ВДНГ УРСР (1977 р.), а 10 колгоспників були нагороджені орденами і медалями СРСР. Колгосп, очолюваний з 1968 по 1983 рр. Караваном П.М., вдвічі збільшив рівень технічної оснащеності і досяг рентабельності усіх галузей. З 1968 р. у селі запрацювало поштове відділення (завідувачка Головатюк Г.Й.), пізніше - новий фельдшерсько-акушерський пункт (завідувачка Парубоча О.Г.). Масштабні будівельні роботи проводились під керівництвом голови колгоспу Сторожука В.С. у 1986-2000 рр..
Загальнодержавна руйнація колгоспної системи з початку нового століття привела до становлення на її місці приватної власності. У лютому 2001 р. на серебрійських землях було зареєстроване приватне підприємство “Зоря”, прискорились процеси розпаювання землі, становлення орендних відносин і фермерських господарств.
З перших днів російської агресії у 2014 р. різні покоління серебрійчан стали на захист рідної України, але про це буде детально розказано після нашої перемоги.
Із 2020 р. село увійшло до складу Джулинської територіальної громади Гайсинського району. У 2021 р. в селі було зареєстровано 367 мешканців у 143 дворах, а це означає, що славна 260-річна історія Серебрії продовжується.
Про автора:
уродженець села 1963 року, історик, краєзнавець,
Відмінник освіти України, директор ДНЗ
«Вінницький ЦПТО переробної промисловості»
http://vcptopp.vn.ua/
