Серце зупинилось – пам'ять ніколи…
У М’якоході знову схилилися прапори. Знову сльози, які неможливо стримати. Знову дзвонить тиша, що кричить про втрату. «На щиті» прибув у громаду Войцеховський Андрій Миколайович – військовослужбовець Збройних Сил України, щоб навіки упокоїтись у м’якохідській землі. Мужній, відданий. Йому б жити, кохати, мріяти. А він – захищав, боровся, вірив і став одним із тих, кому Україна завдячує життям…
Хоча народився Андрій Войцеховський у Мелітополі, проживав у місті Енергодар Запорізької області, - останнє прощання та поховання, за волею родини та побратимів, відбулося саме у селі М’якохід Джулинської територіальної громади, де похований його товариш та побратим Іван Бартєнєв, з яким ділив роки війни, окопи, надії й біль.
Андрій Миколайович Войцеховський народився 29 квітня 1976 року. Після закінчення школи здобув професію помічника-машиніста залізничних колій. У 1994 році був призваний на строкову службу. Після служби переїхав до м. Енергодар, там працював на заводі. Одружився. Разом із дружиною Іриною Миколаївною виховували двох донечок – Аню та Яну.
Війна для молодшого сержанта Андрія Войцеховського розпочалась у 2014 році. Тоді він був мобілізований до лав ЗСУ для захисту своєї Батьківщини. З тих пір бойовий шлях Андрія був сповнений відваги та самовідданості, він пройшов гарячі точки Пісків, Авдіївки, Маріуполя та втримував Бахмутський рубіж.
З початку повномасштабного вторгнення служив на посаді старшого навідника протитанкового взводу роти вогневої підтримки у складі 23 окремого мотопіхотного батальйону «Хортиця».
Андрій неодноразово був поранений, але після відновлень без вагань повертався у бойовий стрій і продовжував боронити свою землю. Він до останнього подиху захищав Україну і кожного з нас. Завжди сумлінно виконував накази і бойові завдання, за що був нагороджений відповідними відзнаками і нагородами.
05 липня 2025 року поблизу населеного пункту Маркове Краматорського району Донецької області під час виконання бойового завдання наш Захисник загинув.
Життя Андрія Войцеховського було наповнене великим змістом: служба, бойові завдання, побратими, надії на мирне майбутнє. Але війна обірвала нитку життя так жорстоко й несправедливо…
Всі присутні стояли навколішки, проводжаючи Героя в останню путь. Люди тужливо хрестилися, зустрічаючи труну, покриту синьо-жовтим прапором. Військові побратими, священики ПЦУ, представники влади і десятки простих людей – кожен ніс у серці біль і вдячність.
На місцевому кладовищі відбувся мітинг-реквієм та заупокійна панахида.
Слово скорботи і співчуття до учасників траурного мітингу мали: голова Гайсинської РВА Людмила Головашич, Джулинський сільський голова Петро Швець, секретар Теплицької селищної ради Оксана Сторожук, представник першого відділу Гайсинського РТЦ та СП Юрій Гуцол.
Голова Гайсинської РВА Людмила Головашич висловила щирі співчуття рідним загиблого Героя. Кожна звістка про загибель наших Захисників – це невимовний біль для всіх мешканців району і тяжка втрата для України. Нехай душа загиблого військовослужбовця Андрія знайде вічний спокій і залишить в наших серцях вічну пам’ять. Слава Українському Воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!
- Ми знову сьогодні плачемо… Ми знову проводжаємо в останню путь Героя. Ми знову схиляємо голови перед захисником України. Андрій Войцеховський народився і жив не в Джулинській громаді, але ми зробимо все, аби пам'ять про нього жила вічно серед нас. Ми будемо вдячні йому за кожен подарований день. Ми говоритимемо лише слова шани й вдячності. Наші хлопці сьогодні не зважають на страх, на втому, тому що знають: Україна буде вільною, незалежною, і тут житимуть ті, кому Господь дарує життя. Нехай усі, хто нині тримає зброю в руках, повернуться живими додому. А там, на Небі, уже багато наших хлопців-Захисників... Над їхніми могилами майорять українські прапори. Вони стоять небесним захистом над нами. Вони загинули за наше завтра і стали нашою незламністю. Завдяки таким Героям Україна ніколи не стане на коліна, - сказав Джулинський сільський голова Петро Швець.
Секретар Теплицької селищної ради Оксана Сторожук зазначила, що важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати близької людини, та нехай добрий, світлий спомин про покійного Захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував.
Духовне слово у цю важку хвилину виголосив отець Ростислав. Його слова торкнулися кожного серця. Він дав присутнім сили, закликав берегти пам'ять і згадувати в молитві кожного воїна, чий подвиг освятив українську землю.
Всі парафії Православної Церкви України на своїх службах згадують поіменно полеглих – тих, чиї імена вписано кров’ю в історію свободи, - сказав священик.
Нам боляче. Нам нестерпно втрачати таких, як ти, Андрію. Але ми вдячні до глибини душі. Усім серцем схиляємося перед Твоїм подвигом. Твоє ім’я – у списку вічних. У серцях твоїх дітей, побратимів, рідних і земляків – пам’ять про тебе ніколи не згасне.
Після прощання під Державний Гімн України і залпи військового салюту домовина з тілом Героя назавжди упокоїлась у м’якохідській землі, яку він боронив і за яку віддав своє життя.
Андрію Войцеховському не судилося зустріти свій 50-й день народження. Навіки залишиться 49-річним. Хай добра, світла згадка про сміливого та сильного Воїна залишається з нами назавжди. Низький уклін тобі, Андрію!
Герої не вмирають!
Слава Україні!
Микола Грабчак, заступник Джулинського сільського голови
