Присвячується 260-річчю першої писемної згадки про село Серебрію Джулинської ТГ (частина перша)
Присвячується 260-річчю першої писемної згадки
про село Серебрію Джулинської ТГ
(частина перша)
Олег САВЛУК
Серебрія у XVIII-XIX століттях
Перша писемна згадка про Серебрію датована 1763 роком і була пов’язана з церковним актом про надання земель. До 1795 року село називалось Серебринка - по імені засновника і першого поселенця – польського шляхтича А. Серебринського, який отримав дозвільну грамоту від власника цих земель – графа Ф.С. Потоцького для поселення тут на пільгових умовах. Пільги пояснювались бажанням графа заселити «безлюдний степ». Адміністративно Серебринка відносилась до Брацлавського воєводства Речі Посполитої.
В документах за 1795 р. село уже назване Серебрією. Зміна назви була пов’язана з переходом подільських земель до Російської імперії. Серебрія згідно ревізької казки (перепису) 1796 р. знаходилась у володінні Потоцьких і була початково віднесена до Ольгопільського повіту Вознесенського намісництва, але уже в 1800 р. задокументована належність села до Гайсинського повіту Подільської губернії. Після А. Серебринського власником села став В.С. Остовський, а з 1826 р. Серебрія перейшла до його сина А.В. Остовського.
Перші поселенці до Серебринки зуміли перетворити безлюдний степ у велелюдне поселення: прихожанами церкви Успіння Пресвятої Богородиці, освяченої 12.01.1764, були 888 осіб, в тому числі 432 чоловіки і 456 жінок. Усі вони тоді були греко-католиками, добровільно-примусово переведеними у православ’я у 1795 р.. Це були найдавніші селянські родини Серебрії - Баранюки, Войтовські, Волошини, Гульвачуки, Кучери, Лаби, Наконечні, Савлуки, Чубаї, Ярославські. На початку ХІХ століття в селі з’явились Кулеші, Мотузи, Павуки, Пересідлі. Ці люди мали «посєлянскоє званіє», тобто соціальний статус залежних селян, зобов’язаних відробляти панщину і сплачувати подушний податок.
Зібране зерно селяни возили молоти до водяного млина у сусідню Серединку. Найближчий базар знаходився у містечку Тернівка, працював по неділях через два тижні. Символом змін ХІХ ст. стало відкриття у Серебрії постоялого двору, де можна було перед базаром заночувати, поїсти і змінити коней дешевше, ніж у самій Тернівці.
За перші сто років існування Серебрії кількість населення дещо скоротилась: у 1860 р. тут проживало 752 особи православного віросповідання. Важливою подією для мешканців села стало завершення будівництва і освячення 28.08.1894 нової церкви Пречистої Богородиці, що до сьогодні відзначається як «сільський празник».
Освіта у хліборобській Серебрії з’явилась з 1860 року, після відкриття тут священником І.М. Подгурським церковно-приходської школи. Відомо, що у 1898 р. вона переїхала в нове приміщення, побудоване за кошти прихожан і Училищної ради.
Скасування кріпосного права у лютому 1861 р. принесло серебрійським селянам особисту свободу та землю в індивідуальну власність. Правда, в наступні десятиліття вони здебільшого втратили економічну складову цього здобутку: до жовтня 1902 р. у Серебрійському сільському товаристві Тернівської волості Гайсинського повіту 74 % господарів частково чи повністю втратили корінну (отриману в 1861 р.) ділянку землі або розділили її між трьома і більше спадкоємцями.
У другій половині ХІХ століття Серебрія залишалась селом Тернівської волості Гайсинського повіту Подільської губернії.
(Далі буде)
Авторська адаптація тексту на основі
історико-генеалогічного дослідження:
Савлук О.А. Серебрійський рід Савлуків.
Вінниця: Вінницька міська друкарня, 2021.
УДК 929.5(477.44) «17/20»
Про автора:
уродженець села 1963 року, історик, краєзнавець,
Відмінник освіти України, директор ДНЗ
«Вінницький ЦПТО переробної промисловості»
http://vcptopp.vn.ua/
